Сайти один перед одним кричать, що нарешті синок дав добро на друк незакінченого роману Набокова "The Original of Laura", і що навіть Плейбой буде першим друкувати уривок 5 тисяч слів, і що Плейбой за це заплатив ужасні гроші. Деякі мої знайомі дивуються, до чого плейбой до Набокова. Вони би здивувалися, якби дізналися,скільки Набокова свого часу друкував Плебой. ще би, з"ясували би, що там не лиш голі цицьки.

Що найбільш цікаво в цьому діалозі  це те, що Вівіан Даркблум (у рос варіанті Вівіан Дамор-Блок) - це справді псевдонім анаграма від Владімір Набоков, і в усіх інших варіантах "Лоліти" ця пані вперто мовчить,декларуючи таким чином присутність автора, який, проте, не втручається, принаймні про людське око. А тут вона - фактично повноцінний персонаж

Поки всі масово їздили насолоджуватися Київщиною у Ржищів, я вирішиля, що Ржищів - це надто близько (особливо від Обухова:) і поїхала до мами в Хмільник. Позаяк на вихідних процедур нема і мама страшенно нудилася, то рішення було вдале. Ми з мамою від Великодня не бачились, то оце попліткували трохи, а потім зависли в кафе і бахнули собі фляжечку молдавського вина на двох, так що аж гемоглобін підскочив )))
Ех!!! Якби ви бачили, яка там краса! А тиша! А природа! Всю ніч кричала сова десь напроти балкону. А вранці я ще й знайшла лісківчика... А що там дуже доглянута територія і скрізь квіти, то я їх і фотографувала
( багато квітів і одна лавочка )


Ага і ще. Пам"ятаєте картинку про невергівап? То я в Хмільнику знайшла доказ про її архетипічно-українське походження :)))( never give up ).

ПС. всьо клікабельне.
ППС. побачите te34 , скажіть їй, що всьо можна використати на літні юзерпички. куда вже літніше :)

Шановні кулєги. Оце зараз я буду порівнювати між собою два фільми, які на перший погляд нічого спільного між собою не мають і мати не можуть: "Тараса Бульбу" росєйського виробництва 2009 року і "Владику Андрея" виробництва украйонського року 2008. Для тих, хто нічого не знає про українське кіно зразка 2008 року – це фільм про Шептицького, його, так би мовити життя і творчість діяльність. Перш ніж почати, дозвольте мені погодитися з усіма вашими закидами на тему того, що "картошку" краще порівнювати з "вогнем і мечем", оскільки один період, одна поетика, одна по великому рахунку ментальність, ну і так далі, а Шептицький там взагалі ні при чому. Ви абсолютно праві

 

( АЛЕ )

GIsmeteo пише, що в Обухові зараз порядка 23 градусів. А мій градусник за вікном вперто показує 32.
Прям і не знаю, кому вірити...

Поки я не почала строчити свої враження від "Країни мрій", розкажу вам про Трансформерів. Ага. Так ото сходили ми на них у п"ятницю з котиком, бо у вівторок, коли почався прокат, нам з Дашкою білєтів вже за пів години до сеансу не фатило.
Ну що сказати. Не можу сказати, що друга серія трансформерів мене розчарувала. Але так само не може сказати, що і потішила. Спецефекти, канєшно, дас іст фантастіш, але троха їх забагато. В сенсі забагато розвалених мостів, хатів і чого там ще, ага, пірамід... І ще це все було трохи затягнуто. Цілком вистачило би й 2 годин, а так під кінець уже починаєш нудитися.
Решта вражень, як і мало бути з Трансформерами, дуже позитивні. Ну, я не буду повторюватися, про роль трансформерів у моєму дитинстві, бо воно все вже написане тут (до речі, там дуже прикольний аналіз першої серії :). Автори кіна, знову ж таки, дотрималися  мультяшних сюжетів, чим дуже потішили мене особисто. + додали кілька веселих і влучних Трансформерських образів, як от - іграшкова машинка-десептекон, яка влібилася в головну героїню і намагалася полюбитися з її ногою; а також автоботи-близнюки, що виглядом і озвучкою (!) нагадували образ тягача з легендарних "Тачок" ("Я її тільки один раз тягав, в смислі, буксірував" - пам"ятаєте?).
Одним словом, попри те, що сіквел як сіквел, якщо будуть треті трансформери я теж піду, а якщо буде Вольтрон - то піду двічі !!

Констатувати новину енний раз немає сенсу: всі чули, що помер, що мав лише 50 літ, що щось там із серцем... Не була би його смерть таким, звиняйте на слові, дивом, аби він не був королем. Справжнім королем, не зважаючи на всі перипетії його життя. Історія Джексона - це взагалі наочний матеріал до тези про минущість слави і марноту нашого життя. За останні 10 років світ згадував про нього разів 5, а то й менше, і то тільки з приводу чергового процесу про сексуальні домагання до маленьких хлопчиків. Ніхто не відмовляв йому у статусі короля поп-музики, але "вірними" залишалися хіба "закінчені" фанати і не дуже успішні папараці, по суті теж фанати, бо успішні папараці давно перекваліфікувалися на Анджеліну Джолі і Бреда Пітта. І це "перекваліфікування" з культурологічної точки зору певно вже тоді означало кінець епохи, бо Пітт і Джолі у порівнянні з Джексоном - нудні і сірі міщани-обивателі, а от нині це стало вже історичним фактом. Джексон не повернеться, шансів більше немає.
Є багато людей, які терпіти не могли Джексона, моралістів, поборників прав когось-там і чогось-там. І чесно кажучи, хочеться їм сказати, хай вкусяться за язик. Бо якщо для моїх батьків вікном у Європу був Бітлз, то моя генерація починала слухати "їхню" музику з Джексона і Мадонни. Це про них передачі з відеокліпами крутило ICТV, і то було так дуже ново і цікаво, і всі то дивилися, і всі слухали. Пам"ятаю, коли у 97 хресний тато подарував мені на день народження ним же зремонтований допотопний касетний магнітофон, котрий постійно як не тягнув то зажовував плівку, то одною з перших касет, які я намагалася слухати на тому монстрику, був саме Джексон. А його кліпи я й зараз вважаю на порядок кращими за більшість сучасних, тематика яких повально на рівні "пающіх трусів". Кліпи Джексона - то були цілі фільми, цілі історії, їх можна було прочитувати, домислювати, розвивати сюжет, вчитися по них танцювати, зрештою.
Яким би там не було його життя - земля пухом...

А я сьодні бачила в метро чувіху, в якої в тон до салатових капців був підобраний салатовий ( ШО? )
А чьо, варіант :)

я тут почула нову сплєтню про Погинайко і даби прояснити ситуацію всім цікавим заявляю:
А) я не вагітна. просто я от"єлась і в мене велике пузо  (і дупа) і перебор на 3,5 кеге по вазі
Б) я не виходжу заміж (тому що див пункт А)
В) я не виключаю змін у пунктах А і Б в довготерміновій перспективі, про що кожного охочого повідомлю додатково

я сказав, і можете собі писати (с)

Для тих, хто у попередніх серіях зацікавився Вільнюсом, аби ви не думали, що Вільнюс - то лише церкви і знаки колишньої радянської епохи.  НЕ знаю, чи то нам так попало, чи то у Вільнюсі справді так багато оригіналів і неформалів, але... дядьк зверху типовий бомж, хоча ні нетиповий - від нього не смерділо: ані сцяками, ані водярою...
( загірна комуна )

Отримала я сьогодні в руки перший номер цього добра, котрий, щоб ви знали,  "Перший фаховий журнал для шанувальників літературного слова. Компас у світі сучасної літератури, дороговказ до високого мистецтва, підготовлений професіоналами". Він, до речі, в нашій книгарні роздається совершенно бездвоздмездно, тоїсть даром. Пишучи це, я уявляю, як маси зголоднілих за добрим фаховим навколокнижковим виданням толпами рвуться в Смолоскип, щоб запопасти в книгарні й собі примірничок цього чуда. Апокаліптична картина :) Так от, я вам цього не казала, але не спішіть :))) Будете поруч проходити - візьміть звичайно, воно, знаєте, папір на хазяйстві пригодиться, рибу чистити, наприклад...
Отже, перші номери нині прийнято називати пілотними. А от за часів наших бабусь казали, що перший блін комом. Відносно книголюба, як на мене, доречніше буде згадати бабусь: особисто мене він не задовольнив ні як читача, ні як видавця, ні як книгопродавця, ні як філолога, ні як жінку, коротше кажучи - ніяк не задовольнив. Як філолог я протестую проти вживання слова "розкраска" в сенсі розмальовка. При чому вживається воно там не раз, а отже і редактор, і коректор не знали, що такого слова в укрмові нема. А як добрий філолог я протестую, що  метод текстової ініціації, описаний Умберто Еко у "Записках на полях імені рози" ще за царя Гороха подають як велике відкриття, гідне Колумба (ст. 29.). Як книготоргівець я протестую найбільше, оскільки не знайшла там жодного слова про якісь книжкові новинки, а отже, що м знала, то ся й дізнала і проблема при цьому залишається нерозв"язана. Як книготоргівець, я вам скажу так від щирого серця, я готова кланятися в ноги тому, хто нарешті зробить журнал, який щомісяця буде містити банальний перелік виданих за місяць книжок з вихідними даними і анотаціями, на крайняк навіть без анотацій. Як видавець, я прочитала в журналі про виставку-ярмарок, яка минула на початку квітня (Медвін, хто не знає) і ні слова не дізналася про виставки-ярмарки, які будуть влітку. І нарешті як читач я, не отримавши інформації про нові видання (див вище), отримую натомість аж чотири "вступні статті" усіх можливих книжкових достойників від голови Держкомінформу до Жулинського і Афоніна, про редактора я навіть не згадую. Нащо вони мені? Нащо мені - людині, яка хоче вибрати щось почитати - звіт про Медвін і на передостанній сторінці - кросворд російською(?!) мовою? А коли я читаю статтю на тему, які книжки нині найпопулярніші, то я би хтіла знати, де їх можна купити. А найбільше мене потішило, що Люко Дашвар, як виявляється, - "Молода(!) і талановита письменниця". Молодці, хлопці! Хто ж жінкам вік рахує? Тільки якісь неджентельмени, а книголюби - вони ж джентельмени.
Одним словом, добірка "новинних" і неновинних матеріалів свідчить, як на мене, про А) відсутності чіткої концепції журналу Б) відсутність справді кваліфікованих журналістів, а заодно і редакторів і коректорів, ну і судячи з обкладинки і верстки - дизайнерів і верстальників (мені ці квіточки на обкладинці на рекламу якогось трактора схожі).
Наостанок скажу, що у мене немає, принаймні не було бажання обгидити "Книголюб". Як бешений ентузіаст я щиро хочу вірити, що вони розкрутяться і розпишуться і стануть цікавими і взагалі :)

у моєї тітки, котра живе за два квартали від мене, - найлінивіша родина у світі!
посудіть самі: тітка посадила на городі полуниці, обробила, пообсипала і поїхала тиждень тому в село.  і от я уже тиждень штурмую її дочок і мужа завести мене на їхній город, щоби я їм (і собі трошки) ці полуниці позбирала. і ні в какую! у людей за півгодини пішки від хати скоро вже гнити почнуть полуниці, а вони втикають в хаті і кажуть мені, що вони шо, больні туда йти... вони готові платити бешені бабки за невідомо якої якості ягоди а свої у них гниють :( я канєшно, куплю собі один кеге, але їй богу мене шляк трафляє!!!
направду, лінощі треба було внести до списку смертних гріхів

Оскільки я вже розказала про те, чим Вільнюс подібний на Чернігів, то пора би було розказати, чим це чудове старовинне місто від Чернігова відрізняється. На фотці зверху - зафіксований у режимі сепії замок Гедимінаса (по нашому без "са") або ще так званий старий замок. Хто буде у Вільнюсі - знаходиться він на горі позаду центральної катедри. Помітити його легко - головне не полінуватися туди залізти. Всередині знаходиться музей замку, в який ми не потрапили, оскільки якраз були свята. Але сама по собі вежа, а також інші фортифікаційні старовинні споруди поряд з нею вартують того, щоб погуляти вакруг да около на них подивитися, не кажучи вже про те, що звідтам відкривається чудесний панорамний вид на старе місто.
До речі на наступній фотці - сам Гедимінас, який за легендою заснував Вільнюс і переніс сюди столицю. Легенда гласить, що йому наснився сон, в якому він переміг вовка на цих горбах (чи щось таке) і мудрець передрік йому там заснувати місто. Умоєму трактуванні легенди можуть буди неточності, як не як більше місяця минуло, але загальна канва така і навіть вовк на тому пам"ятнику є, хоч я його і не зафоткала.

дєвочки. от скажіть. скільки ви в середньому носите ліфчик?  в сенсі не годин на день, і не загальний стаж. мені інтірєсно, за скільки часу ви його зношуєте. бо мої ліфчики не то шоп уже зовсім безсмертні, але носяться просто таки роками...
ага. ну і куда ви їх діваєте, коли зносите? а то в мусорку якось не пасує. мона би було помідори на дачі підв"язувати, тілько ж дачі нема...

Ну от, не минуло і пів року більше місяця після повернення зі столиці Литви, як я нарешті спромоглася витягнути на світ Божий свої фотки з Вільнюса. Вільнюс - чудове місто. Ееееххх....
Коротше, як і кожна подорож, наша почалася зі своєї країни. Перший привал на межі Київської і Чернігівської областей, сповістив нас, що Козелецький район - край партизанської слави. Надалі партизанські території будуть в Білорусі, але оскільки ми проїхали її вночі, то й показати звідтам нічого. А поки ми проїжджали через вітчизняний край партизанської слави, було видно за вікнами славнозвісну Козелецьку церкву ( частину іконостасу із якої можна побачити в Чернігові в музеї, о!)

( перша порція фотог про то який Вільнюс всім нам рідний )


на тому поки що все, бо мус бігти на кухню. далі буде

больовий поріг - це така штука, коли стає похер до моральних і етичних імперативів, до людей, до грошей і взагалі до всього. все відсувається на задній план, і існує тільки біль. в такому стані не те що лікаря зміниш - готова вирвати пів щелепи, або навіть і цілу аби лише не боліло. а після порогу наступає шок - коли вже не болить, але починає морозити, трусити, ломить тіло і підіймається температура.
так от я нині пережила обидва. перший до, другий після візиту до стоматолога. а що не буває в життю вжезовсім чорної дупи, то дохтурка виявилася спецом якраз по складних і ускладнених випадках. жити буду

Ото помните як москалі про Тараса Картошку недавно хвільм зняли? Так от я про нього розказувать не буду, принаймні нині. А розкажу я вам про інший фільм.

Коротше, шановні панове, я оце недавно подивилася того "Вія" і видався він мені таким світлим, таким смішним і якимсь навіть радісним на фоні сучасних ужастіків, що прям то капець. А Вій – так той взагалі наче з пластиліну зліплений. Судіть самі. (Звиняйте, ради Бога, тут мала бути цитата,но вся ця Гоголівська чортівня...)
( отправляясь на вакаціі, шкоди в дорогє не чиніть... )( Ð†Ñ‚ак, оÑ‚пÑ€авляясь по домам шкоди в доÑ€огÑ” нÑ” чинÑ–Ñ‚ÑŒ. А Ñ‚о на пÑ€ошлиÑ… вакаціях двоÑ” бурсаков обÑ€аÑ‚Ñ–вшись бєсамÑ– воÑ€овалÑ– кур… )
Кстаті, отуто я прочитала, що крім цього, є ще три "Вія" на один москальський рімейк знайшовся трейлер, а про інші я взагалі ніц не чула. Мо хто чув, а мо навіть має – дайте подивитися :)

з позиції безбожно болящого зуба і за відсутності мого дохтора на роботі аж до четверга, на коли я до нього й записана, я підсіла на Кетанов і тепер чудооово розумію дядю доктора Хауза

ПС. народні методи не пропонувати: я вчора ввечері вже все випробувала

Що знає про український військовий флот пересічний українець? Що він начебто є, але насправді його немає. «Летючий голландець» – ось та влучна метафора... бла-бла-бла....

ПС. шановні панове з мого улюбленого Севастопольського сайту, обсмоктати мою особу, мою статтю і моє знання української історії ви можете на своєму форумі, тому ваші коментарі будуть А) автоматично скрінитися; Б) тут же видалятися. Також ви можете написати в редакцію часопису своє велике "Фе", це нас безмежно потішить :) Бажаю вам приємного прочитання і влучного обсирання :)))