Урок 1. Самолікування може зашкодити вашому здоров’ю. Кашель понад 2 тижні – погана ознака. І взагалі треба ходити до лікаря вчасно. А хто не ходить вчасно, а кашляє по півтора місяці, той отримує пневмонію, госпіталізацію і болючі уколи в сраку. Не кажучи вже про те, що це значно, ЗНАЧНО дорожче, ніж лікувати бронхіт або трахеїт.
Урок 2. Про особливість стаціонарного лікування в сучасній українській лікарні. Хто не знає, в лікарні немає НІЧОГО. Навіть фізрозчину й спирту держава не може забезпечити. Список усього необхідного – це кульок ліків починаючи від капельниць і закінчуючи рукавичками і скарифікатором. Крім усього того, що мало бути використано на мене саму, в списку була ще банка спирту – на потреби відділення. Виписуючись, я залишила дівчатам у сестринській зайвий новокаїн, а також занесла в туалет рулон паперу й мило.
Урок 3. Про другу особливість лікування у сучасній українській лікарні. Зате, якщо ви не лежачий, без температури, почуваєте себе нормально, ЕКГ в нормі – то до лікарні будете приходити лише на уколи й процедури. Так що моя лікарня значною мірою була схожа на відпустку, принаймні перших 5 днів: і в лікарні недовго сиджу, і на роботу не ходжу, і погода літня. Одне, що комарі в ліску й травах на лікарні ужасні. Так би повтикала на лавочці після антибіотиків, але ж загризають, гади.
Урок 4. Доктор цвєти і конфєти не пйот. Попри всі страшні історії, що без попередньої «домовленості» тебе ніхто лікувати не буде, не все так страшно. Звісно, лікарям і медсестрам всі дають «подяки», але ніхто не вимагає (втім, ніхто і не відмовляється). Правда, бабки-пенсіонерки за кожну капельницю по десятці сестричкам давали. Ну, то в них, певно, дуже великі пенсії. Я підійшла до цього креативніше: грошей давала менше, зате у всіх сестричок малі діти - приносила їм книжки. Чого-чого, а цього в мене достатньо :)
Урок 5. Одне лікуєш, друге садиш. Після курсу антибіотиків мікрофлора пішла спати, і суглоби крутило, як при артриті. Коли рухаєш, болить менше, так що я певний час я не просто балакала сама до себе, а ще й руками розмахувала.
Урок 6. Усе добре, що добре закінчується. Головне – здоров’я. Решта – наживне. Не хворійте, і я не буду.

Юрій Горліс-Горський «Холодний яр» (Історичний клуб «Холодний яр», 2011).
Якщо "Історію з відьмами" Дисої я назвала найцікавішою  нехудожкою за минулий рік, то "Холодний яр" можна з упевненістю назвати найцікавішою художкою навіть попри те, що це мемуаристика, себто не зовсім художка (втім, це питання потребує окремого розгляду, тому назвемо його художньою мемуаристикою). Так! Не Жадан, не Андрухович і не весь решта сучукр і не-укр.

Берлінські замальовки (Тезе-2011)
Поїздка закордон, надто в Західну Європу, а надто на Новий рік для українця практично завжди подія небуденна. Що б не казали, ми не так часто подорожуємо, навіть молодь, навіть по Україні, не кажучи вже про всі ті країни куди потрібно подаватися на візи й відкладати гроші на квитки. Проте для того, хто хоче, хто шукає шляхів, хто стукає – двері відчиняються. Одні з таких дверей – зустріч молоді Тезе, яка цього року відбулася в Берліні. Власне, то була основна мета нашої поїздки, з неї й почнемо розмову.

«Щасливого Різдва» (Німеччина, Франція, Великобританія, Норвегія, Бельгія, Румунія).
Продовжую звітуватися за переглянуті ще в тріскучі морози фільми. Цей раз - знову про Різдво, але вже без Санта Клауса й узагалі без усього цього маскульту. «Щасливого Різдва» - серйозне кіно про Різдво, засноване на відомому епізоді Першої світової війни, коли на одному з відрізків фронту вояки армій-супротивників на Різдво помирилися і святкували разом. Я цю історію вперше почула в шкільні роки - на її основі писали ми аудіювання (що за странне слово, однако) на обласній олімпіаді з англійської в котромусь із класів. Якось дуже вона мене зачепила, тож надибавши в просторах ЕХ.UА її екранізацію, тут же вирішила її подивитися. До слова, це було ще до "часу Ч", так що в наявності його там тепер не ручаюсь.

«Обухівський край»
Давно колись, між 2 і 3 або 3 і 4 курсом працювала я якось у районній газеті, як то кажуть у «районці». Заробила собі акурат на нові туфлі, але то інша історія. До того уявлення про районку в мене було як про повний відстій. Після того досвіду стало краще, хоч і ненабагато; мені хотілося масштабності, але де ти її в районці візьмеш?
Було це в Калуші. А торік передплатили ми додому вже Обухівську районку "Обухівський край". І цілий рік її "читали". Так от після цієї районки Калуські "Дзвони підгір'я" видаються мені вкрай цікавою газетою. Скажу прямо - дурнішої газети за "Обухівський край" я в житті не читала.

Юлія Мусаковська «Маски» (Смолоскип, 2011).
З чого почати відгук про книжку Мусаковської (окрім того, що поезія – то не моє:)))? Певно, почну з чужого формулювання, що книжка Мусаковської дуже рівна. А якщо моїми словами – то вона до мене якраз промовляє. Метафори не збивають мене з ніг, епітети не згромаджуються навколо перепон, які їм створюю збита з ніг я, вірш рухається рівномірно і плавно. Це значно спрощує сприйняття поезії :))).

Настя Суханова - мій фаворит з укр тижня моди. Я взагалістрах як люблю обіграну в сучасному костюмі українську вишивку.