опять читаю рухівську газєту :( зважаючи на розходження в політичних вподобаннях з позицією верхівки Руху, не виключене, звісно, підсвідоме пропускання помилок (ну не признаватися ж мені у своїй безграмотності, справді). а поки передвиборчий шухер не заглохне, відчуваю, світить мені багато чудових і радісних моментів. приміром, з другого номера я виснувала доволі таки цікаву загадку:

Вона, коли працює, світиться

ваші варіанти відгадки кидайте в коменти :)

UPD. Підказка: судячи з того, що її прийняли в Почесні шахтарі, то вона не тільки світиться, а ще й копає :)))

Ізвінітє, шо в робочих цілях, але знаю, що серед моїх френдів є прихильники всього японського, і не впевнена, що читають вони жж книгарні. Отже, в середу буде японська поезія. Читати її буде переважно Рьо Шіраі. Я його не знаю, але досить з того, що він - японець, отже можна бути певним у якості читання. Лекційну частину буде читати моя подруга Дашуня, яка уже близько 4 років викладає японську літературу в одному Київському ВНЗ, так що в якості інформації теж можна бути певними. Отаке :)

Отже, шановні колєги, дочекалася я майже що зими, жеби знайти нарешті трохи часу на розповідь про зупинку в Мілані по дорозі додому з Люрду. Треба сказати, що коли вже їдеш додому, і особливо, коли їдеш додому з повною торбою вражень і підпухлими ногами, то після виїзду в східному напрямку, відразу після усвідомлення, що на схід = додому, приходить велике бажання ніде не зупинятися і стає до фєні і Мілан, і Ніцца (перед Міланом), і десь навіть Відень, хоча в кого як, а в мене від одної думки про Відень серце частіше б"ється :) Певно, що напрям подорожі частково вплинув на моє сприйняття (чи правильніше, не сприйняття) Мілану, але більшою мірою вплинула на це температура +35 в тіньку о четвертій вечора, яка ані разу не хотіла спадати, скільки би сонце не хилилось на захід. Я згадувала про підпухлі ноги? Так от в Мілані, після ночі в автобусі і на такій жарі мої ноги стали не підпухлі, а перепухлі, і це теж негативно вплинуло на моє сприйняття Мілану.
Оскільки я філолог,то передусім вішаю фото, яке демонструє любов Міланців до своєї літератури :)


( як мене не пустили у Дуомо немає пива зате є піцца )
В наступні серії розкажу, як ми заїжжали скупнутися в Ніццу :)

оце щойно приходив дядя і вимагав одну дуже рарітєтну кнігу продати не за 150 грн, а за 60 на крайняк за 80 і при цьому хотів частину грошей віддати нині, а другу частину - наступного разу коли приїде.
( роздми з приводу )

дорога творча молодь,

te34 , slavinska і я звертаємо вашу увагу, що теми ірпінського семінару-2010 затверджені!

ось і на сайті Смолоскипа вже все повісили, а що ми троє всі такі умні і красіві переймаємося українською літературою, то я особливо рекомендую до участі такі круглі столи:

КОМУ ПОТРІБНА ШЕВЧЕНКІВСЬКА ПРЕМІЯ? (УКРАЇНСЬКІ ЛІТЕРАТУРНІ І КНИЖКОВІ ВІДЗНАКИ І РЕЙТИНГИ)
Модераторка: Ольга Погинайко
З поміж тих, хто цікавиться українською літературою нині, напевно, немає нікого, хто б бодай раз не вставив своїх 5 копійок у дискусію про Шевченківську премію та її лауреатів. Кажуть різне, але переважно – що вона давно потребує реформи. Принагідно заведено не злим тихим словом згадувати й інші книжкові рейтинги, від Книжки року й Коронації слова, до літературного конкурсу Смолоскипа і далі. При цьому поширений висновок "та вони всі ніякі" не передбачає жодної аргументації. Нам же буде йтися не просто про огляд існуючих українських літературних премій та рейтингів, але й, наскільки це можливо, про вибудовування оптимального набору критеріїв. Досвід Гонкурів та Букерів, звісно, вітається.

СУЧАСНА ЛІТЕРАТУРНА КРИТИКА В УКРАЇНІ: МІЖ ПАСКВІЛЕМ І ПАНЕГІРИКОМ
Модераторка: Тетяна Трофименко
Бажаючи дізнатися про сучасний літературний процес в Україні, зазвичай стикаємося з тим, що традиційні жанри критики наповнюються досить специфічним вмістом – беззастережним вихвалянням чи патологічним неприйняттям тих чи інших авторів та культурних тенденцій. Що це – посттоталітарний спадок чи зародження нової української тоталітарної ідеології? Здатна літературна критика впливати на творчість авторів і формувати смаки читачів чи її роль полягає в суто автономній інтелектуальній рефлексії? Як зробити літературну критику «ближчою до народу» і чи варто це робити? Ці та інші питання спробуємо з’ясувати на круглому столі.

СУЧАСНА УКРАЇНСЬКА РОСІЙСЬКОМОВНА МОЛОДЬ І СУЧАСНА УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА: РЕЦЕПЦІЇ, ШОК, СИМПТОМАТИКА
Модераторка: Ірина Славінська
Це нагода поговорити про те, що академічні кола назвали б «Молодь і сучасна українська література». Але деструктивна свідомість воліє розкласти все на запчастини – і покрутити в руках такі чудові детальки, як призма, фільтр, криве (?) дзеркало тощо.
Давайте поглянемо на сучукрліт крізь дзеркало. Якою вона постає перед обличчям людини поза субкультурою «будь сучукр»? Як погляд Іншого може деформувати літературний ландшафт?

тези треба прислать до 15 лютого, але починати варто просто зараз, бо потім як почнем святкувати - то про все й забудемо. обсяг тез - близько 3 сторінок (14 шрифтом з півторачним інтервалом, ггг)

З нагоди 5 річниці Революції витягла із загашника супер-пупер-мега іграшку "Хамське яєчко"
Міліція з народом!

А було все так...
У неділю була спостерігачем від Руху на якійсь київській дільниці в районі Татарки. На дільниці голосували переважно військові, солдати, і переживалося, аби хлопці не голосували по команді командира. Було все, наче, тихо. Середніх років сімейна пара знімала все на камеру. Мальчик з 5 курсу юрфаку університету Шеви, котрий приїхав на дільницю на чорній іномарці (ну да, це вам не на першій електричці з Ворзеля,ггг:)... блін, як же його звали... от хоч убийте не пам"ятаю :)... пам"ятаю тільки, що він того дня мав міняти колеса на зимові :)... що іще?... Мені постійно дзвонили: з дому, з Руху, друзі з Могилянки, які поїхали кудись там спостерігачами, я все від них слухала і передавала далі, таке собі мобільне бібісі (у форматі "баба бабі сказала", звісно ж).
Потім рахували голоси. До пізньої ночі. Воювали між собою запекло. І часто навіть не так члени комісії, як спостерігачі від різних партій. Ну, і я воювала теж. Як же без того. Бюлетнічасом були феєричні. І доходило навіть до того, що вимагали слово "Хуй" в квадратику напроти кандидата зарахувати, як голос. Я це не придумала і не списала. Я це бачила :)
Потім возили бюлетні і протоколи в ТВК. Я не возила, але їхала у машині ззаду. І чекала ледь не до 4, поки наші мішки у ТВК приймуть. ТВК була на розі Хмельницького і Пушкінської, і звідтам було добре чути, що діється на Майдані. А на Майдані збирався народ. Хто вже здав свої мішки з бюлетнями - ходив дивитися що там. Там були палатки, люди і середнячкової якості дані про голосування.
Близько 5 ранку я прихала на Оболонь до сестри "переночувати", а о 9:15 мені з Калуша вже дзвонив брат Юра і казав "Мала, йди на Майдан!" І я пішла...
...п"ятирічка минула, а я все ще не розчарувалася :) І не розчаруюся. Зрештою, не кожному на долю припадає зробити свою революцію. А мені припало, і я не шкодую :)

Отже, вчора ходили ми дивитися мегаблокбастертрарарастер Євро-2012. І хоч я останнім часом якось закинула звичку коментити в жж переглянуті фільми, але все ж поділюся деякими спостереженнями.
1. Не ходіть дивитися Євро-2012 у Батерфляй, якщо, звичайно, ви не ловите кайф від перегляду кінофільмів з антрактами. Бо якщо ви таки не ловите кайф, то затухлий екран і включене світло посередині дії ледь не на самом інтірєсном мєстє на рекламну паузу антракт на 20 хвилин, впродовж якого дєвочьки біжать в тувалєт, а мальчики - поповнювати запаси попкорну, так що після антракту чавкання чути з новою силою; так от якщо ви не ловите від такого кайф, то ноу-хау від Батерфляя вам не сподобається. Мені, принаймні, не сподобалось.
2. Цікаво було відмітити, що автори Євро-2012 пішли далі, ніж всі, хто знімав фільми-катастрофи до цього часу. Я, правду кажучи, цей жанр люблю, тому ніколи не минаю можливості повтикати чергову історію про падіння супер-метеорита/комети, перегрів/замерзання ядра/магми, зміну полюсів, вулкани, епідемії і теде. Але в усіх попередніх фільмах людство таки знаходило варіанти, як зупинити катастрофу в останній момент. Здебільшого для цього у потрібних місцях зривали ядерні бомби. Але цього разу! Цього разу нічого не зривали, і з енної спроби кінець світу таки настав. Правда, для того, щоб він настав, довелося закинути подалі ідеї падіння супер-метеорита/комети, перегрів/замерзання ядра/магми (...) і так далі, і звернутися до старої, як світ (або принаймні як наша цивілізація) біблійної ідеї потопу. Так що все нове - добре забуте старе :)
3. Специфекти фантастичні. Хто взагалі збирається це кіно коли-небудьподивитися - тільки в кінотеатрі. Хіба що у вас домашній кінотеатр - тоді дивіться вдома.

Ну, так, звичайно, це такий анахронізм у наш час писати про домашню бібліотеку... Хто тепер збирає бібліотеки? Хіба якісь бібліофіли чи бібліомани. В кожному разі, нормальних людей серед них нема. Але хто казав, що я нормальна? Я он із самого дитинства сама із собою балакаю. Нормальні люди такого не роблять. Частина з тих нормальних взагалі двох слів до купи не зв"яже, не то щоб із собою самою дискутувати... А я, до речі, не тільки із собою балакаю, я ще й з дитинства мріяла мати велику бібіліотеку. І щоб обов"язково в окремому кабінеті. І щоб на першій сторіночці обов"язково була така формова печатка з тисненням і там писало "Приватна бібліотека Інститутки". Ну, окей, не Інститутки. Там має писати моє справжнє ім"я (Увага! Цей жж не є моїм справжнім представництвом. Це все вигадки. Реальності не існує). І щоб обов"язково у мене був каталог. Справжній такий каталог з відомостями на кожну книжку. Уявляєте, яка це має бути бібліотека, щоб потрібен був такий каталог! І ось я купую книжки, замовляю шафу, сортую свої поки що не такі вже й густі (але ж це легко виправити!) надбання... і впираюся в питання каталогу. Не карткового звісно, хто ж тепер заводить картковий каталог... Тоби був не просто анахронізм, а безнадійний архаїзм. Електронного каталогу. Є у мене одна програмка з добрих рук ще одного бібліомана - BookDB2. На перший погляд непогана і навіть частково перекладена і виглядає що нібито все в ній є. От хіба що дизайн накульгує. Ну, ні, я ніяка не прихильниця рожевих квіточок, бльосточок, стразіків і всякого іншого гламуру, але хотілося б, аби мій електронний каталог не був аж таким сірим. Одним словом, зголосіться, хто має в хаті електронний каталог власної бібліотеки. Який? Де ви взяли (і де взяти мені)? Дуже хочеться порівняти хоч щось із чимось. (І до речі, раптом хтось теж страждав отаким бажанням ставити печаточку на свої книжки і має досвід, як таку здобути, то я теж буду дуже вдячна)

згадала оце, що ще в понеділок купила собі таки ті бажані навушнички. дорогі як холєра, але ж бо й теплі, красіві і смішні. одним словом, я тепер модна :)

14 лютого 1974 року світ жахнувся від новини про депортацію до Німеччини Олександра Солженіцина; отримавши Нобелівську премію, автор "Гулагу" написав до Набокова, що вважає його більш гідним цієї нагороди і повідомив, що копію свого листа він переслав у Шведську Академію.
Brian Boyd. Nabokov: dva oblicza. Warczawa: Twoj styl, 2006. р. 270. (Переклад з польського перекладу мій, звичайно :))

ото сиджу я третій день вдома, лікуюсь значить. і знаєте шо, ото нині почувствувала певний прогрес, після того, як до виписаного доктором лікарства, яке мені вряд чи  помагає, вчора ввечері і нині вранці випила по невиписаного доктором лікарства, яке мені помагає (нє, це не горівка :)) секрет простий: я знаю свій організм, а дохторка, яка мене слухала, мій організм не знає. оскільки вона не питала мене про частоту хворіння на сухий кашель (акурат кожну зиму) і препарати, які я раніше приймала, вона навіть не питала мене, чи нема в мене часом якоїсь алергії (не кажучи вже про те, що свого часу я оце їздила лікувати вічні кашлі в Солотвино). одним словом нічо такого вона мене не питала.
мораль цієї байки така: пасіба їй що послухала й відправила робити знимочок (і я даже піду в понеділок закривати лікарняне і хай послухає ще раз), але далі лічиться я буду как всігда - з тіткою по телефону...

а ви коли просите в супермаркеті  найгидкіші цигарки без фільтру, на вас продавці як дивляться?

ага. ну так я тепер офіційно хвора. навіть обіцяли дать лікарняний. діагноз я вам не скажу, бо й сама не знаю. тьотя терапевт сказала що наступного разу без гінеколога мене не прийме що утруднене диханняі  виписала сидіть дома і пить амброксол і гірчичники. тьотя на флюорографії сказала, що запалення у мене нема, але щось є (що значить "щось" не сказала).  я тіпа й сама в курсі, що дихання утруднене, бо в грудях тисне. і що "щось" є тоже, бо кашляю. но постановка питання цікава. а ще в Обухові дуже модна флюорографія. перший раз бачу, щоб не посилали на завтра, а тут же читали знімочок і видавали результат. я вражена. одним словом, сидітиму поки вдома і буду флудити в жж попробую зробити щось корисне на дісєр.
а поки настроюся на справу  - то от ще кілька фоток з Люрду, якими я збираюся закінчити розповідь про власне Люрд.

оце є там така гора Pic du Jer називається, то на неї можна на фуніку виїхати. і от коли ви оце ходите по Санктуарію чи по паломницькому центрі Сіте сан П"єр, то вас цей фунік дуже інтригує. потому шо оце люди на київському фуніку люблять покататися, ну але шо таке київський фунік. якихось 50 метрів їде. а на Pic du Jer фунік їде цілий кілометр і видно як ця ковбасарухається туда-сюда. мимоволі виникне бажання туда попасти. а ото коли ви туда попадете,то вас вразить, як схожий французький фунікулер з українським, прост таки несподівано схожий. я би навіть сказала, що це справжній український фунік, такий він обдертий. осьосьо


( ...і про хранцузький ялівець )

Мій покійний дідусь, пригадую, дуже любив усякі пісеньки-приповідки-віршики. А що знав він вільно німецьку і польську, то багато з них були німецькою і польською. Тих, на жаль, так посто і не пригадаю  А багато й українською було. Українські були особливо веселі ( приміром ). Але особливий прошарок становили віршики про радянську владу. Такі штуки у дідусевому виконанні - то було справжнє чудо. Пригадала собі ниньки два:
Я - юний піонер,
На сраці штани роздер,
Урочисто обіцяю,
Що до завтра залатаю
...і ще отаке сумне...
Ні корови, ні свині,
Тільки Сталін на стіні

ПС. До речі, із заголовком цього поста пов"язана теж одна історія, яка в нас в родині мала статус реальної. Цікаво, чи хтось ще про неї в курсі

а є тут хтось, хто має вдома вазонки?
а то в мене така фігня сталася... ото після чергової посадки-пересадки десь місяць тому, за певний час завелися в мене у вазонках якіся білі червачки. манюні такі шо вопше 1 мм не більше. якби я на то, як вазонки проростають, не дивилася, нігди би не помітила. гугл знайшов мені, що то сціаріди - плодові мушки, і шо я вазонки перезалила, і шо треба підсушить. ну, я після того от уже більше тижня вазонки поливаю лиш при крайній потребі. але червачкам пофіг. і шо мене найбільше дивує, оці самі мушки повинні ж ставати мушками. а в мене тільки червачки.
мо хто мав таку біду в хаті. то скажіть, що з ними робити, га?

тільки шо приходила тьотя і вимагала від мене знижку... на попередні чеки

а помните, я писала, що кому не фатить маски, той може поюзати лівчик?
так ото я у kotyhoroshko знайшла ілюстрацію :)))